Футзал Калуського району

Володимир Адамюк: «Кумиром дитинства був Андрій Шевченко»

– Юрій Дячишин: Що для Вас, Володимире, матч-дербі з «Карпатами», який відбудеться 22 вересня (базова дата туру)?

– Матч-дербі, в якому зустрінуться два львівських клуби. Він дуже важливий як для однієї, так і іншої команди. Буде рубка на полі, а ми прикладемо усі зусилля, щоб здобути у тій грі перемогу. Вони теж будуть налаштовуватися на цей матч, але ми зробимо усе можливе, щоб порадувати своїх уболівальників.

– Назар Волянський: Як ти добився такого рівня? З чемпіона Івано-Франківської області до Прем'єр-ліги України?

– Треба дуже багато працювати плюс везіння, і звичайно, не без Божої допомоги. Я працював електриком, грав у футбол на область. Зателефонували, чи не хочу спробувати свої сили у Першій лізі – у «Кримтеплиці». Я поїхав, мені запропонували контракт. Я довго вагався, бо все-таки далеко від дому. Але, в підсумку, прийняв рішення підписати угоду з цим клубом. Через півроку «Кримтеплиця» перестала існувати, і я пішов у «Сталь». З кожним роком я набував все більшого досвіду, що допомогло мені вже зараз опинитися у Прем'єр-лізі.

– Mykhailo Ivanovych: Володимире, скажи, будь ласка, хто є твоїм взірцем, твоїм ідеалом захисника у сучасному футболі, гравцем, на якого ти, можливо, рівняєшся, регулярно слідкуєш за його грою і намагаєшся почерпнути для себе чогось корисного?

– Серхіо Рамос та Рафаель Варан. Але за стилем гри все-таки більше Рамос. Він надійно грає поблизу власних воріт, може допомогти «Реалу» під час стандартних положень та просто у необхідний момент повести команду за собою.

– Mykhailo Ivanovych: Хто був твоїм кумиром у дитинстві (серед українських та/або іноземних футболістів)?

– Улюблений гравець – Кріштіану Роналду. У дитинстві моїм беззаперечним кумиром був Андрій Шевченко, а наразі – португалець.

– Mykhailo Ivanovych: Як ти почав займатися футболом?

– У селі бігав з хлопцями. Займався у дитинстві футболом, баскетболом та волейболом. Вибрав футбол, бо здався мені найцікавішим видом спорту. Та й мені не до вподоби фізична активність у залі, я більше люблю спорт на свіжому повітрі.

– Mykhailo Ivanovych: Як і чому ти став саме захисником? Ти з дитячого футболу починав грати на цій позиції? Чому саме “захисник”: це твоє вподобання чи рішення тренера ДЮФШ?

– Я починав грати опорним півзахисником, потім – лівим та правим захисником. Зараз же виступаю у «Львові» на позиції центрального захисника. У напад ніколи не бігав, більше подобалося грати у середині поля. Там більше боротьби, а я гравець силового плану.

– Mykhailo Ivanovych: Знаю, що ти у попередніх клубах успішно грав на позиції правого захисника (ще навіть у минулому сезоні). Де подобається грати більше: справа в захисті на фланзі чи в центрі оборони?

– Можу зіграти справа, у такому випадку можна підключатися до атак та допомагати хлопцям забивати голи. Наразі граю центральним захисником – тут більше тактики та дисципліни. Але я гратиму там, де мене ставитиме тренер.

– Mykhailo Ivanovych: Яких цілей прагнеш досягнути у статусі гравця “Львова” (особистих і командних)?

– Хочу разом з командою потрапити до шістки найкращих команд УПЛ та зіграти в єврокубках. Пограти на якомога вищому рівні у Лізі чемпіонів та Лізі Європи.

– Mykhailo Ivanovych: Яка твоя найбільша футбольна мрія?

– Футбольна мрія – грати у мадридському «Реалі»!

– Mykhailo Ivanovych: Який твій найприємніший спогад з дитинства?

– Складно щось одне пригадати. Хіба що був епізод, коли я вчився у шостому класі. Отримав травму на грі, а лікар сказав, що усе – фініш, з футболом можна закінчувати. Я тоді розплакався й побіг додому. Перемотав ногу і бігав як міг. З часом все загоїлося.

– Mykhailo Ivanovych: Де і ким себе бачиш після завершення кар’єри гравця? Якщо у футболі, то ким (тренером, скаутом, аґентом тощо)? Якщо поза футболом, то в якій сфері?

– Точно у футболі. Буду тренером чи помічником тренера. Можливо, дійду й до головного тренера. Або тренером захисників – буду передавати їм усі свої знання.

– Андрій Сеньків: Правда, що на початку кар’єри ти паралельно працював електриком? Якщо так, то розкажи, наскільки цікаво та складно це було?

– Це правда, дуже цікаво (посміхається). Маю другий чи третій розряд, вже не пам’ятаю. Якщо потрібно, можу вдома полагодити щось, але вже не більше того. Працював у Калуському районі три роки. Робота цікава – тебе весь час трошки струмом б’є (посміхається).

– Sofia Zoz: Якби не футбол, ким би працювали?

– Так і працював би електриком. Все-таки я три роки провчився на електрика, ще потім пішов у Прикарпатський університет на факультет фізичного виховання та спорту. Хіба що був би тренером чи вчителем фізкультури у селі.

Джерело: Інформаційна служба ФК «Львів»